Посилення сировинної спрямованості розвитку національної економіки поглиблює інституціональні та технологічні розриви між нашою країною та передовими країнами світу. Україна поступово стає технологічною периферією в глобальному масштабі. Проблеми інноваційно-технологічної модернізації сфери матеріального виробництва ускладнюються несформованістю базових політичних інститутів, що закладає деструктивні імперативи в діяльність політичних гравців та суб’єктів господарської діяльності. У результаті Україна так і не змогла вийти зі стагнаційної фази розвитку, що породжує численні ризики щодо забезпечення прийнятного рівня господарської самодостатності як у середньостроковій, так і в стратегічній перспективі. Ми звернулися до голови Науково-технічної ради Національної науково-технічної асоціації України, доктора технічних наук, професора Олександра Федоровича Морозова з питаннями, які стосуються фундаментальних причин виникнення інституціональних розривів у системі інноваційно-технологічного розвитку України та впливу політичних циклів на функціонування суспільних інститутів у цілому.

- Олександре Федоровичу, чому, на вашу думку, Україна стала технологічною периферією?

- Розглядаю це питання, з одного боку, як фізик-експериментатор, фахівець у галузі квантової механіки, а з другого – як професор кафедри інноваційного менеджменту та управління проектами. У моєму розумінні цей процес є складовою загального інноваційного процесу розвитку, в тому числі й життя. Господарювання у світі є одним з елементів забезпечення життєдіяльності людства і всієї біосфери. Про це писав ще Володимир Іванович Вернадський. А наприкінці XIX століття професор Київського університету Михайло Іванович Туган-Барановський видав свою монографію «Промислові кризи в сучасній Англії, їхні причини та вплив на народне життя» (1894). Це перша робота, яка розкрила сутність інноваційного фактору циклічності розвитку соціально-економічної динаміки світу. У ній вперше було проаналізовано показники розвитку промисловості США та Англії. І саме глибокий аналіз цього матеріалу фактично призвів до певних висновків. Монографія Туган-Барановського й донині є інноваційною біблією всіх університетів США.

Потім відомий вам Микола Дмитрович Кондратьєв, будучи директором Інституту кон’юнктури, продовжив справу Михайла Туган-Барановського і сформулював теорію так званих довгих хвиль. І вже пізніше, користуючись спадком наших вчених, Йозеф Шумпетер у 30-х роках ХХ століття опублікував визначну роботу, що називалася «Цикли ділової активності». Шумпетер уперше використав слово «інновація». Він є родоначальником цього поняття, і воно пов’язане із хвилеподібним характером динаміки соціально-економічного розвитку.

На противагу підходу Карла Маркса, згідно з яким рушіями розвитку країн і революцій є класові інтереси, починаючи з Михайла Туган-Барановського розглядається вагомий вплив фактору технологічного оновлення на економічні цикли, оскільки саме технологічне оновлення створює величезні ресурси для нової хвилі технологічного розвитку.

Звідси й випливає 50-річний цикл, який пов’язаний із фізичним спрацюванням та моральним старінням основних фондів. Показовим прикладом у цьому плані є заміна двигунами внутрішнього згоряння парових двигунів. Потім настала нова хвиля розвитку й шалених змін, які пов’язані з процесами інформаційного та глобалізаційного спрямування. І тут я логічно підходжу до відповіді на ваше запитання: чому Україна знаходиться в кризовій фазі інноваційного розвитку?
Ще п’ятнадцять років тому я передбачив технологічне зростання в Україні, враховуючи підхід Миколи Кондратьєва. Я дійшов висновку, що інноваційно-технологічний розвиток загальмували соціальні катаклізми, зокрема розпад СРСР. Україну очікує технологічне оновлення, оскільки ми вже вичерпали можливості падіння, і це не тільки моя думка. Ми досягли дна, хоча й намагалися пробити це дно. І тому ті фактори, які обґрунтовані Михайлом Туган-Барановським, Миколою Кондратьєвим та Йозефом Шумпетером, – це один із варіантів відповіді на ваше питання.

- Що може надати імпульсів інноваційно-технологічному розвитку України?

- Забезпечення позитивної соціально-економічної динаміки об’єктивно сформує передумови для інноваційно-технологічного зростання. Більше того, поки що не вичерпаний потенціал інноваційного розвитку України. Ми маємо населення з високим рівнем освіти, який був отриманий у попередні періоди, а також поки що потужну базу фундаментальної та прикладної науки. Прийшовши до Національного університету біоресурсів і природокористування України (НУБіП України), я побачив величезні потенційні запаси наукових розробок. Запаси, яким не вистачало професійного супроводу, тобто наявності інноваційних менеджерів.
В Україні в цілому не забезпечено належних темпів інноваційного розвитку через ситуацію, що склалася в суспільстві загалом. І я сподіваюся, що після президентських виборів 21 квітня настане нова ера. Ера без брехні, без корупції, без фактору відсутності совісті й порядності. І дійсно будуть зрушені з місця найбільш нагальні проблеми, які заважають суспільному поступу, зокрема питання забезпечення миру. Я впевнений у цьому.



- Що може стати каталізатором пожвавлення діяльності в рамках проекту ГУАМ?

- Виходячи з розуміння принципів інституціонального будування, я сказав би, що це комплекс значної кількості факторів. Звичайно, інформаційний фактор є вирішальним. Я спостерігаю дуже цікаву річ: інформаційні технології надають нам ще більших перспектив з точки зору оптимізації трансакційних витрат в інформаційних потоках. На сьогодні є всі можливості для стиснення часу за рахунок інформаційних технологій. Ми можемо забезпечити прискорене вирішення ряду завдань, спираючись на хмарні обчислення, на певні електронні платформи, які концентрують інформацію.

Нині я беру участь у ряді проектів, які створюють штучний інтелект, зокрема в банківській, транспортній сфері тощо. Важливо оптимізувати рутинні операції з точки зору витрат людської праці. Це один із факторів успіху. Саме такі платформи можуть забезпечити нову модель організації. Мова йде про моделі організації соціально-економічних систем, про які ви запитуєте, що призведуть до можливого успіху в рамках ГУАМ (регіональне об’єднання чотирьох держав: Грузії, України, Азербайджанської Республіки та Республіки Молдова).

На мою думку, прискорення темпів співробітництва в рамках ГУАМ – це насамперед інтернаціоналізація, тобто створення перших кроків до поглиблення контактів. На основі ж інтернаціоналізації має формуватися модель партнерства, а також міжнародні агломерації. Йдеться про відносини, які будуть не просто міжнародними контактами, а й інтернаціоналізацією життєдіяльності.

Наступний етап – це модель віртуалізації. Далі – регіоналізація, яка має охоплювати прикордонні та міжкордонні зв’язки. І завершальний етап – глобалізація. Тільки за таких умов учасники ГУАМ, у першу чергу Україна, будуть нарощувати свою присутність у глобальних ланцюгах доданої вартості.

- Які перспективи нарощення зовнішніх інвестиційних вливань у раціоналізацію природокористування в рамках проектів транскордонного співробітництва за участю НУБіП України?

- Нам треба відштовхуватися не тільки від доцільності й можливостей інвестицій. Цей процес необхідно розглядати в розрізі вирішення конкретних і дуже болючих питань природокористування. Всі ми добре знаємо, які порушення бувають у зв’язку з егоїстичною поведінкою людей, в яких гонитва за збагаченням будується на виснажливому й розбалансованому використанні природно-ресурсного потенціалу, коли нехтуються елементарні вимоги природоохоронного законодавства.
Ось лише один приклад: проблема транскордонного забруднення в басейні ріки Тиса. Там шалені виклики і, на жаль, так сталося, що значна кількість загроз для цієї важливої водної артерії Східної Європи породжена господарською діяльністю в Україні. Нещодавно я був на міжнародній конференції у Свалявському районі за участі словаків, угорців, румунів. Вони акцентували увагу на загрозах для басейну річки Тиса, що виникають з українського боку, зокрема про надмірні викиди та скиди, які суттєво погіршують якість води і несуть небезпеку для відтворення рибних запасів.

На мою думку, комплексно та фундаментально вирішити проблему раціоналізації природокористування, зокрема в західному регіоні України, вдасться лише на основі реалізації ряду проектів, які забезпечать перехід до принципово нового режиму використання природних благ відповідно до міжнародних природоохоронних конвенцій.



- Чи можна вважати нещодавні президентські вибори в Україні початком нового політичного циклу?

- Це дуже важливе фундаментальне питання. Поки прогнозувати щось дуже важко. Але відчуваю серцем, своїм життєвим досвідом, що без революційних викликів здійснилася мрія молодого покоління пожити в новій ері. Зараз не будемо аналізувати, які фактори залишаються і мають найбільш вагомий вплив на розвиток суспільства. Але скажу лише про факт зміни й народження. А люди потім порівняють. Я впевнений, що без людей, без їх чіткої позиції, яку вони виявили на виборах, реалізація нового курсу, курсу оновлення – неможлива. Це моя принципова позиція.

Пам’ятаєте, колись була така традиція на селі – толока. Одна людина хату собі не могла звести. І всі збиралися, коли треба було молодій родині побудувати дім. А в результаті громада отримувала будинок.

І те, що нині відбувається в Україні, мені нагадує побудову будинку в результаті величезної толоки. Тому відродження України стане можливим лише на основі концентрації зусиль переважної більшості населення. Потрібна атмосфера добра, взаємної любові, а не егоїзму й користолюбства. Тобто не варто навіть задавати собі такого роду питання: а що мені з того буде, коли я піду до сусіда й покладу цеглину?

- Дякую за інтерв’ю!