Валерій Геєць: "Довгострокові умови та фактори розвитку економіки України" (1999) - закінченняЧитати початок статті

На довгострокову перспективу – до 2010 року зовнішні чинники розвитку економіки матимуть також серйозний вплив, насамперед за рахунок глобалізації економіки, хоча заперечення щодо перспектив її формування останнім часом активізувалися. Це відбувається внаслідок світової фінансової кризи, що може мати подальше загострення, і події в Латинській Америці в січні 1999 року підтверджують це. Однак є більш глибоко аргументовані заперечення. Згідно з дослідженням, проведеним В. Павленко, встановлено, що у подальшому доля Росії пов’язана з тим, які процеси (інтеграційні чи реінтеграційні) переможуть серед країн СНД. Це залежить значною мірою від політичного майбутнього України. Якщо Україна буде втягнута в орбіту Росії, то остання має шанс відновити східноєвропейсько-євразійську субцивілізаційну систему. В іншому разі цей простір очікує стан, близький до латиноамериканського – конгломерату політично слабких, безпосередньо залежних від Заходу держав. Для України обидві перспективи маловтішні. Долі обох цих субцивілізаційних світів (латиноамериканського та східно-євразійського) такі, що можуть трансформуватися в кожній з них в систему іншого типу, але не в західну соціально-ринкову систему [6]. Все це може серйозно стримувати формування єдиної глобальної економічної системи з відтворенням відповідних економічних механізмів, хоча розвиток економіки здійснюватиметься насамперед під впливом новітніх технологічних змін у тих країнах, що мають для цього відповідний потенціал, а потім розповсюджуватимуться згідно з механізмами, які вже існують і навряд чи зміняться за вказаний період на протилежні. Це може в свою чергу поглибити нерівності між народами та окремими країнами, оскільки такі технологічні зміни здійснюються, як відомо, під егідою ТНК, які не несуть соціальної відповідальності перед окремими народами та країнами, бо виявляються сильнішими, передусім у фінансовому відношенні, порівняно з можливостями урядів окремих країн щодо захисту своїх національних економічних, екологічних та соціальних інтересів. На жаль, така ситуація відповідає природі сучасної економічної моделі як такої, і зміна характеру вищевказаної діяльності є проблемою глобального масштабу.

На думку Ю.Шишкова, світ в економічному відношенні не стає більш поляризованим, а навпаки – почалося зростання гомогенності [7]; насамперед завдяки поширеності техніко-економічного прогресу та лібералізації зовнішньоекономічних зв’язків, що ведуть до підвищення рівня розвитку окремих країн та їх народів. Він відмічає, що починається послаблення поляризації, але це стосується тільки цілісного зіставлення різниці між тими, хто досягнув високого рівня розвитку, і тими, хто значно відстав. Однак зазначене не знімає і не може зняти актуальності даної проблеми в цілому, оскільки не всіх торкнулися вказані зміни. На підставі розрахунків Ю.Шишков вважає, що в 70-х роках у динаміці розриву між індустріально розвинутими країнами і країнами, що розвиваються, настав історичний перелом: різниця, що весь час зростала, починаючи з XIX, якщо не з XVIII століття, почала зменшуватися [8]. За його прогнозами вона залишиться такою і до 2005 року.

На нашу думку, цей прогноз не однозначний, бо він не враховує ситуації щодо зниження темпів розвитку світової економіки, особливо за рахунок країн, що саме розвиваються. Ці втрати понесені насамперед внаслідок фінансової кризи 1998-1999 років. Крім того, можна однозначно стверджувати, що до цього часу розрив між середньодушовими доходами населення нашої країни й існуючим рівнем розвинутих країн весь час зменшувався.

За останні роки Україна за індексом людського розвитку постійно опускалася все нижче. Невідомо, коли така тенденція буде зупинена, оскільки індустріально розвинуті країни фактично зберігають свої темпи розвитку, в той час як країни з перехідною економікою матимуть після підйому в 1998 році на 1,7%, у 1998 році – 0,2%, а в 1999 та 2000 роках відповідно – 0,8% та 1,3% зростання реального ВВП. Оскільки в економіці України очікується подальший спад і в 1999 році, то на нашу думку, фактично до 2005 року для нас буде важливим зупинити поляризацію в середньодушових доходах. Крім того, треба мати на увазі, що процес ліквідації різниці в рівнях, насамперед споживання, який власне тільки розпочався і є небеззаперечним, очевидно, буде теж зупинено, оскільки бідність повертається до країн Азії внаслідок світової фінансової кризи, тобто наслідки кризи є досить небезпечними у вказаному відношенні [9]. Тому в найближче десятиліття Україні треба здійснити заходи з метою самостійного вирішення власних економічних і соціальних проблем. При відсутності таких можливостей глобальні ТНК та міжнародні фінансові організації постійно входитимуть у суперечність з «національними інтересами», які вимагатимуть серйозного захисту. Невипадково сьогодні про це говорять економісти не тільки країн, що є бідними і страждають від кризи, а й економісти, що живуть і працюють у розвинутих країнах. «Без залучення бідних країн до Міжнародної фінансової системи і без надання їм реальних прав у цій системі тривала стабільність глобальної економіки неможлива, якщо йдеться про загальний добробут, то ця зустріч (зустріч Великої Сімки у Кельні в 1999 році) має стати не черговим причастям для багатих країн, які претендують на роль світових лідерів, а рівноправним діалогом між багатими і бідними країнами» [10].

Вирішенню зазначених проблем заважатиме також і та можлива активізація міжнародних структур, у тому числі і кримінальних, які через фінансові операції спекулятивного характеру глобального масштабу можуть нести загрозу економіці окремої країни, що не має відповідних механізмів захисту.

Це актуально для України, особливо зараз, оскільки, з одного боку, держава останнім часом все більше втрачала інструменти захисту економіки за допомогою старих механізмів, а з другого, як свідчать дані таблиці 5, внаслідок економічної кризи рівень економічної безпеки України за значним числом показників, що її характеризують, майже досягнув порогових значень або знаходиться на тому рівні, коли проблема економічної безпеки стала проблемою номер один. Так, на душу населення обсяг ВВП від середнього по «сімці» становить лише 7%. При цьому можливості скорочення такого розриву поки що досить проблематичні. Хоча за часткою переробної промисловості в промисловому виробництві Україна має показники і вищі, ніж порогові значення, але частка машинобудування як основної галузі, що виробляє продукцію інвестиційного призначення, становить лише 62 % від порогового значення. Такий же і обсяг інвестицій у процентах від порогової величини ВВП. Таким чином, скоротити розрив буде дуже важко; за таких обставин Україна і надалі може відставати від країн, що є лідерами економічного розвитку, а отже, вона може потрапити до країн, що входять у групу з низьким рівнем розвитку. Крім того, за умов нерівноправності відносин з високорозвинутими країнами трансфер сучасних технологій в нашу країну відбуватиметься з надзвичайним запізненням, що відтворюватиме її постійну відсталість.

Валерій Геєць: "Довгострокові умови та фактори розвитку економіки України" (1999) - закінченняВиходячи з вищезазначеного, основною умовою розвитку економіки наступного десятиліття буде зміна даної тенденції на зворотну, якщо Україна не хоче повторити досвід латиноамериканських країн.

Несприятлива ситуація нині склалась і в структурі доходів населення. Якщо частка населення, що отримує доходи нижче прожиткового мінімуму, за граничною нормою становить 7%, то в Україні за підсумками 1977 року вона вже перевищена в 3,7 рази. Тому проведення подальших змін в економічному житті в наступне десятиліття повинне здійснюватися за сценарієм, який би не допускав подальшого зниження рівня життя – не тільки тому, що ми перейшли порогові значення щодо кількості збіднілих людей, а й тому, що на період переходу до змін на краще ми вже не маємо права збільшувати борг держави, який можна було б використати для підтримки збіднілих. Як свідчать дані таблиці 5, поточна потреба в обслуговуванні та погашенні внутрішнього боргу вже більша порогового значення в 1,2 раза, а обсяг зовнішнього боргу досяг майже критичної позначки (90% від порогового значення). Це означає, що фактично ліміт позик без гарантії економічного зростання, особливо без їх реструктуризації, вичерпано.

Вищенаведене свідчить, що рівень економічної безпеки України критичний, а тому вихідною умовою розвитку економіки України є забезпечення його підвищення. Необхідно остаточно закінчити формування нових механізмів управління економікою, що сприяють ефективному вирішенню проблеми захисту національних інтересів, оскільки нині цьому заважають як слабкість відповідних структур, так і широкомасштабна корупція, яка сприяє прийняттю рішень, що відповідають інтересам окремих структур олігархічного характеру.

Створення ефективних сучасних механізмів протидії наведеним процесам – відповідальне завдання для наступного десятиліття, тим більше, що зараз існує серйозна загроза стабільності з боку організованої злочинності (в тому числі і транснаціонального характеру), зокрема розвитку демократії та захисту прав людини. Не випадково вважається, що транснаціональна злочинність на рубежі XX-XXI століття перетворилася «…на одну з найважливіших проблем, що робить виклик всьому світовому співтовариству» [11].

Серед інших факторів зовнішнього впливу на перспективи розвитку економіки України на період до 2010 року є також тенденції, які формуються згідно з очікуваними змінами в кон’юнктурі світових ринків і цінах на імпортовані Україною ресурси та товари її експорту. Серед них першочергового значення набувають очікувані ціни на нафту. Вони є визначальними, оскільки її частка в структурі споживання паливно-енергетичних ресурсів у світі найбільша (понад 40%) і до 2010 року значно не знизиться. Прогнози на період до 2005 року свідчать, що за вказаний період ціни за барель нафти зростуть від $14 до $18,4 (ціни 1992 року), або на 30%. Водночас існують й інші погляди щодо перспектив динаміки цін на нафту. Вважається, що вони не матимуть такої динаміки, а будуть більш стабільними. Погодитися з останньою точкою зору важко, оскільки із розвіданих запасів нафти 78,2% знаходиться в країнах ОПЕК і їх роль у поставках нафти зростатиме. Отже, їх регулююча роль у даному процесі також зростатиме, а це дуже важливо, оскільки нині, як зазначає Н.Байкова [12], чистий доход, отримуваний від 1 т нафти в більшості країн-імпортерів, у декілька разів перевищує доход експортерів.

До цього слід додати введення додаткових податків на викиди вуглекислого газу в повітря в деяких країнах ЄС. Крім того, зниження цін на нафту, що відбулися останнім часом, призвело до зменшення доходів країн-експортерів. Прикладом того є Росія. Зменшення доходів у згаданих країнах обмежить й інвестування в цю галузь, що призведе в свою чергу до зниження видобутку нафти або скоріше до скорочення його приросту. Внаслідок цього врешті-решт ціни на неї зростуть. Зазначені чинники можуть зумовити подорожчання нафти, але не її здешевлення. Якщо передбачуване відбудеться, то така тенденція стане серйозним ціновим обмеженням для України, оскільки без адекватних заходів щодо політики, насамперед енергозбереження, вона призводитиме і в подальшому до енергетичної залежності України та цінових шоків пропозиції. Це може завдавати серйозної дестабілізації економіці України в той час, коли потрібне збільшення інвестиційної активності. Вказана тенденція в Україні може серйозно обмежувати можливості прискорення економічного зростання. Таким чином, здійснення політики енергозбереження є довгостроковою умовою, що формуватиме перспективи економічного зростання на період до 2010 року.

Щодо змін на світових ринках на основні товари експорту України (метал, продукція сільського господарства та харчової промисловості), то передбачається декілька не зовсім сприятливих тенденцій при наявності й позитивних. Так, очікується, що на ринку металів досить серйозно загостриться конкуренція, оскільки Китай, який мав значну залежність від імпорту металопродукції, в найближчій перспективі зробить кроки щодо її зняття та збільшить обсяги експорту. В свою чергу Росія вживатиме заходів щодо збільшення питомої ваги конкурентоспроможної металопродукції на світових ринках від 18% до 40% [13]. Японія залишатиметься на перспективу також серйозним конкурентом на світових ринках та значним світовим постачальником металу. За таких умов, що складатимуться, Україні слід очікувати значної конкуренції з боку провідних експортерів металопродукції. Це призводитиме до зменшення українського експорту внаслідок насамперед невисокої якості української металопродукції та зумовлюватиме необхідність вирішення значних за масштабами завдань оновлення металургійного виробництва. Останнє вимагатиме значних фінансових ресурсів, обсяги яких в Україні обмежені, в тому числі і за рахунок очікуваного зменшення цін на металопродукцію низької якості. Труднощі у реструктуризації металургії України в зв’язку із значною її капіталомісткістю будуть серйозним обмежуючим фактором щодо збільшення доходів від експорту українського металу, що негативно впливатиме на торговельний баланс України і збільшуватиме його від’ємне сальдо. Держава змушена буде вкладати кошти в галузь, що зменшуватиме обсяги інвестицій у виробництво з швидким оборотом капіталу. Це досить серйозна суперечність, яка загострюватиметься в найближчі 10 років. Однак вишукувати кошти буде необхідно, оскільки значно зростатимуть потреби в металопродукції. Так, на період до 2010 року тільки ринок труб для трубопроводів у Європі оцінюється в 156 млрд. доларів США [14], і зайняти на ньому достойне місце є нашим стратегічним завданням до 2010 року.

За наявними даними [15], світова аграрно-продовольча система розвиватиметься протягом найближчих 10 років під впливом лібералізації міжнародної торгівлі сільськогосподарськими товарами. Ставки імпортного мита будуть знижені по групах країн від 24 до 36%. Крім того, знизяться експортні субсидії субсидованого експорту для розвинутих країн відповідно на 34 та 21%, а для країн, що розвиваються, на 24 та 14% . Скорочена буде і внутрішня підтримка національних виробників сільськогосподарської продукції, хоча це є й досить суперечливою тенденцією, оскільки ЄС поки що не відмовляється від цінової аграрної політики, завдяки якій буде зменшуватися підтримка аграрного сектору економіки цих країн, а просто змінює попередній механізм. Можливо, ці зміни відбуватимуться на тлі подальшої концентрації виробництва, що збільшуватиме конкурентоспроможність західних фірм у нових умовах. Через недостатню забезпеченість продуктами харчування в цілому у світі можна очікувати збільшення обсягів торгівлі продукцією сільськогосподарського виробництва при зростанні цін, що при зниженні рівня підтримки виробництва в аграрному секторі економіки для нормалізації процесу формування фінансових ресурсів його відтворення, особливо на першому етапі, буде неминуче. Оскільки об’єднання країн у рамках оновленого ЄС призведе в них до збільшення цін саме на дану продукцію, то це звузить можливості дешевого імпорту аграрної продукції з Європи, насамперед у Росію. Як наслідок, можливості експорту України можуть значно зростати, а отже, поліпшаться умови для розвитку саме цього сектора економіки України, хоча вважається, що приєднання Росії до ВТО сприятиме підвищенню розвитку власного виробництва продовольства. Хоча окремі російські економісти виходять з того, що «основним зовнішнім дестабілізуючим фактором російської продовольчої системи виступають торговельні відносини з країнами СНД (насамперед з Білорусією та Україною), оскільки аграрно-продовольчі та загальні економічні системи в цих країнах значно меншою мірою просунулися до ринку. Зняття без будь-яких попередніх умов і адаптаційного періоду ПДВ та імпортних тарифів загальмує економічне зростання сільського господарства Росії» [16].

Щодо інших вищенаведених довгострокових аспектів впливу об’єднання країн в рамках ЄС, то для України вони стануть важливими, бо збільшаться можливості для експорту в ці країни, передусім за рахунок очікуваного зменшення тарифів на такі традиційні товари нашого експорту, як руда, чорні метали та деякі інші. Збільшенню нашого експорту також сприятиме і передбачуване зняття більшості обмежень на імпорт.

Нові кроки до об’єднання країн у рамках ЄС призведуть до того, що значна кількість іноземних інвестицій з Європи спрямовуватиметься в даний регіон, оскільки він забезпечує порівняно більше можливостей для отримання прибутків та їх гарантованого повернення. Це створить для України серйозну конкуренцію за іноземні інвестиції, але іноземні інвестиції країн інших регіонів вишукуватимуть сфери вкладення коштів, у тому числі й в Україну. Тому необхідно реалізувати систему заходів щодо припливу іноземних інвестицій. Цьому може сприяти політика «відкритих дверей», до реалізації якої слід поставитися уважніше і виваженіше.

У країнах ЄС будуть введені жорсткі візові обмеження, внаслідок чого звузяться можливості для здійснення так званих «шоп-турів». Це означає, що зменшиться зайнятість серед українців, які зайняті вуличною торгівлею, а отже загостриться проблема безробіття серед людей, що останнім часом знайшли для себе нові види діяльності. Тому треба вже зараз шукати можливості вирішення цієї проблеми, насамперед з Польщею, з якої ввозиться значна кількість товарів, хоча можливо це і не кращий варіант створювати вигідні умови для наших конкурентів.

Серед інших факторів довготривалого характеру для України, як і для інших країн світу, буде очікування неясних перспектив з масштабами розгортання фінансової кризи та її наслідків для розвитку економіки. Все те, що в цьому аспекті вже відбулося, призвело до зниження темпів зростання економіки світу на 1,0-1,2 процентних пункта. При цьому можливості відновлення умов 1997 року охоплять 2-3 роки, включаючи 2001 рік. За таких умов попит на продукцію українського експорту, особливо продукцію металургії, зменшиться, що негативно впливатиме в перші три роки на перехід до економічного зростання. Якщо ж світова фінансова криза і надалі загостриться, то вирішення проблем, які нагромадяться, розтягнеться більш як на 5 років, а спад світових темпів розвитку буде ще більшим. Нині цьому серйозно сприяє і криза в Японії, перспективи прискореного економічного зростання в якій поки що залишаються досить сумнівними. Все це може знизити і можливості очікуваного прискорення зростання економіки України на період 2001-2005 років, що призведе до загострення соціальних проблем, оскільки у населення вже немає коштів на «чорний день».

У свою чергу й у виробничому секторі економіки України склалися деформовані процеси формування заощаджень як основного фінансового ресурсу здійснення капіталовкладень. Так, у промисловості, де створюється до 50% валового прибутку, первинний та вторинний перерозподіл ресурсів доданої вартості врешті-решт зумовлює формування від’ємних значень чистого нагромадження капіталу та зменшення чистого багатства. Останніми роками у вартісній структурі промисловості частка чистого прибутку скоротилася вдвічі, а податків на виробництво та імпорт, навпаки, зросла в 3,5 рази. Це, з одного боку, призвело до зменшення фінансових ресурсів нагромадження, а з другого – до зниження реального платоспроможного попиту населення, що не стимулює економічне зростання. Саме тому в перші рік-два ми повинні принципово змінити податкову і бюджетну політику, інакше перехід до економічного зростання буде малоймовірним, оскільки за таких умов відбувається згасання мотивів до випуску товарів і послуг, а отже, гальмується економічне зростання.

У 1991-1998 роках чисті заощадження в структурі ВВП скоротилися майже в 4 рази. Власних ресурсів економіці України не вистачає, тому вона вдається до позичок на світових фінансових ринках. За останні роки борги України зростали надзвичайно високими темпами, і вже в даний час існує серйозна проблема їх обслуговування, хоча обсяги їх ще не досягли критичного рівня. Для нормалізації відтворення слід вжити заходів, які дозволять підвищити норму чистих заощаджень до 20% ВВП і забезпечити потреби нагромадження фінансових активів та погашення боргових зобов’язань країни. Прогнозні розрахунки, проведені Інститутом економічного прогнозування НАН України стосовно перспектив обслуговування внутрішнього та зовнішнього боргу, свідчать, що хоча Україна ще не досягла критичного рівня боргових зобов’язань порівняно з іншими країнами, але вже має такий їх рівень та структуру, які створюють серйозні труднощі з обслуговуванням боргів навіть у даний час.

У таблиці 6 наведені сценарні розрахунки щодо можливої динаміки ВВП та видатків бюджету на обслуговування державного боргу України на період до 2010 року в песимістичному та надоптимістичному варіантах. Як видно, ситуація з обслуговуванням державного боргу за умови відсутності видатків бюджету на забезпечення гарантійних зобов’язань і приросту державного боргу лише за рахунок позик, що були використані на фінансування дефіциту бюджету, ускладнюється навіть за оптимістичним варіантом розвитку, оскільки тільки в 2005 році вдасться за вказаних умов зменшити видатки бюджету на виплату відсотків до рівня, який на 0,4 процентних пункта нижчий очікуваного в 1999 році (зміна видатків у % від ВВП), або 1,6 процентних пункта (в % від доходів зведеного бюджету). При цьому зауважуємо, що 1999 рік для України є критичним, коли дефолт може бути оголошеним у будь-який момент, як тільки нам відмовлять у кредитах міжнародні фінансові організації.

Валерій Геєць: "Довгострокові умови та фактори розвитку економіки України" (1999) - закінченняЯкщо врахувати занадто оптимістичні темпи економічного зростання за цим варіантом, то тільки на середину періоду, тобто на 2005 рік, вдасться деякою мірою послабити ситуацію з фінансуванням видатків бюджету, оскільки в 1999 році вона є надзвичайно напруженою за усіма складовими. Якщо ж розглядати ймовірний варіант розвитку подій, коли економічне зростання почнеться досить низькими темпами з 2001 року і тільки на кінець періоду вдасться досягти темпів зростання реального ВВП на рівні 6% на рік за умови, що запозичення будуть досить дорогими на внутрішньому ринку, дефіцит бюджету буде на рівні 2,5% ВВП, і якщо передбачити, що рівень інфляції не перевищуватиме в останні 5 років перспективного періоду 10%, що не досить ймовірно, то за таких умов вирішити проблему обслуговування боргу не вдасться. Вона, як видно з даних таблиці 6, є значно обтяжливішою для бюджету та економіки в цілому навіть порівняно з 1999 роком.

Фактично це означає, що песимістичний варіант розвитку ситуації, поданий за цим сценарієм, є нереальним у тій частині, що за тих умов, які складуться в бюджеті, передбачати досягнення темпів розвитку економіки на рівні 6% на рік нереально. Отже, на шляху досягнення сталих і високих темпів економічного зростання в Україні на період до 2010 року одним з головних завдань буде вирішення як бюджетних проблем у частині забезпечення його стабільних доходів, так і проблем державного боргу. Головним на цьому шляху буде збалансованість бюджету, що мінімізуватиме в значній частині витрати обслуговування боргу. Тому невипадково в Україні відбулися серйозні загострення у фінансовій сфері в кінці 1998 року. Виходячи з такого стану справ, Україна щодо поліпшення ситуації з внутрішніми та зовнішніми борговими зобов’язаннями може вирішити проблеми десь на рівні 2007-2008 років, якщо реально оцінювати існуючі та очікувані на зазначену перспективу можливості економіки. Така ситуація значно обмежуватиме можливості додаткових фінансових залучень для соціальної підтримки населення в період проведення реструктуризації підприємств, яку треба проводити вже зараз і яка розтягнеться щонайменше на найближчі 5 років, якщо вона розпочнеться у 1999 році. Щодо песимістичного сценарію розвитку подій, то він автором не розглядається, оскільки навіть за ймовірним макроекономічним сценарієм проблема обслуговування державного боргу України досить складна. Це може бути предметом спеціального аналізу, який має самостійне значення.

У довгостроковій перспективі слід також оптимізувати структуру використання заощаджень. В останні роки головні потоки інвестицій спрямовувалися переважно в галузі проміжного продукту, а їх внесок у машинобудування та легку промисловість скоротився у багато разів (див. табл. 3). Однак найбільший внесок у додану вартість робить машинобудування, харчова промисловість, а вже потім – галузі проміжного продукту. Найбільші потенційні можливості зростання доданої вартості мають також нафтогазова, харчова і нафтохімічна галузі промисловості. Особливої уваги потребує легка промисловість, яка раніше мобілізовувала основну частку додаткового продукту. Підходячи відповідально до справи економічного зростання, слід створювати референції для галузей з найбільшою часткою доданої вартості та швидким оборотом капіталу. Це є завданням і складовою стратегії розвитку на наступні 10 років.

Одне з вирішальних питань економічного зростання – зв’язок національних заощаджень з бюджетним дефіцитом та торговельним балансом. Як відомо, дотепер внутрішніх ресурсів не вистачало для покриття поточних витрат держави. При зростанні капітальних вкладень, що перевищуватимуть внутрішні заощадження, інвестиційні проекти і надалі фінансуватимуться за рахунок запозичень на світових фінансових ринках. Однак треба принципово стати на шлях підвищення у складі ВВП частки національних заощаджень, що власне можливе в довгостроковій перспективі до 2010 року [17].

Нарешті, зниження зовнішньої залежності передбачає досягнення позитивного сальдо торговельного балансу. Новий вимір проблеми полягає в тому, що в політиці економічного зростання по суті неминучим є збільшення імпорту насамперед сучасного технологічного обладнання. Тому нарощування експорту, інвестиційна підтримка експортних галузей стануть чи не найбільшим пріоритетом у наступні роки з метою досягнення збалансованості платіжного балансу та вирівнювання торговельного балансу і самостійного вирішення економічних і соціальних завдань, які стоять перед українським суспільством. Це одна з найскладніших проблем, оскільки більшість східноєвропейських країн з перехідною економікою, в яких навіть почалося економічне зростання, мають серйозні проблеми з дефіцитом саме торговельного балансу, що вказує на формування довготривалих умов для їх дестабілізації. У східноєвропейських країнах з перехідною економікою перехід до економічного зростання і прогнози динаміки зростання в них реального ВВП до 2002 року є такими, що свідчать про збереження і навіть збільшення дефіциту торговельного балансу (таблиці 7 та 8). Така тенденція має затяжний характер. Вона значною мірою може дестабілізувати економіку в будь-який час. Високоймовірно, що в умовах України така тенденція також матиме місце. Тому Україні слід всілякими заходами запобігти такій ситуації, оскільки її економіка знаходиться в значно складнішому економічному становищі порівняно зі східноєвропейськими країнами, в яких вже відбувається економічне зростання.

Валерій Геєць: "Довгострокові умови та фактори розвитку економіки України" (1999) - закінченняВажливою часткою заощаджень є амортизація основного капіталу, за рахунок якої в розвинутих країнах формується до 70% валових інвестицій. Найбільш поширений метод стимулювання інвестиційної активності – прискорена амортизація та списання капітальних активів, надання податкових пільг підприємцям. Саме така ідея закладена у Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» (ст. 8), що набув чинності з серпня 1997 року. Середня норма амортизаційних відрахувань зросла від 4,5 до 9%. На підставі цього прогнозують помітне збільшення амортизаційних сум у 1999-2000 роках і на період до 2010-го.

Однак дані прогнози дуже сумнівні, бо існує ряд суперечливих обставин, які вимагають подальшого удосконалення амортизаційної політики, зокрема передбачений законом метод «зменшуваного залишку», в якому за базу прийнято не повну, як раніше, а вдвічі меншу залишкову балансову вартість. Зростання нарахованих сум може статися лише при досягненні позитивної динаміки основних фондів та омолодженні парку виробничого устаткування, що недосяжне найближчим часом. З 1995 року відбувається пряме скорочення вартості основних фондів: коефіцієнти введення нових фондів значно знизилися й у 1996-1997 роках становили у виробничій сфері 0,76, промисловості – 0,83, сільському господарстві – 0,34.

При низькому рівні рентабельності виробництва прискорена амортизація зведеться до фінансового засобу уникнення податків і не забезпечить фізичного оновлення основних фондів. Це, в свою чергу, зумовлюватиме зменшення вартості активів і штучне затримання їх списання. Саме тому правильне за ідеєю рішення, маючи короткочасний ефект, не стане довгостроковим фактором економічного зростання. Така в даний час позиція Інституту економічного прогнозування стосовно можливості використання амортизаційної політики в інтересах забезпечення економічного зростання.

Для вирішення проблеми Інститутом економічного прогнозування НАН України запропоновано вжити додаткові заходи, а саме: встановити державну регламентацію нормативних строків експлуатації основних фондів, провести вибіркову їх переоцінку, яка не здійснювалася понад 25 років, і встановити відновну – повну і залишкову вартість. Після проведення індексацій фактична вартість основних фондів удвічі перевищує відновну вартість, що штучно завищує витрати та ціни на продукцію, протидіє інтересам прискореної амортизації, приховує небезпеку прогнозування нереальних обсягів інвестицій. Для прискорення інвестиційного процесу слід лібералізувати амортизаційну систему в цілому, надавши суб’єктам господарювання право обрання конкретних строків списання фондів у межах діапазону, визначеного державою, а також методів списання – лінійного, нелінійного та їх різних комбінацій. Доцільно прийняти закон «Про амортизацію» та внести відповідні зміни в закон «Про оподаткування прибутку». Необхідні пропозиції вже напрацьовані в Інституті економічного прогнозування НАН України.

Ґрунтуючись на вищезазначених позитивних і негативних тенденціях, що впливатимуть на розвиток економіки до 2010 року, можна розраховувати, що у 2001-2005 роках Україна може вийти на сталі темпи зростання реального ВВП. Виходячи з таких завдань, слід розробляти програму «Україна-2010» і реалізовувати відповідну до неї економічну політику. При цьому слід відмітити, що вона може бути лише концептуальним документом, для успішної реалізації якого, як показав проведений автором аналіз нагромаджених проблем, необхідно розробити та реалізувати більше сорока документів, що можуть поповнити програму і являють собою першочергові напрями дій Уряду, реалізація яких забезпечить досягнення стратегічного успіху.

Щодо узагальнення перспектив успішного розвитку економіки України, то в наших умовах слід скористатися одним важливим висновком відомого в світі економіста Д.К.Гелбрейта, більша частина творчого життя якого пов’язана з Гарвардським університетом. Він вказував, що перехід від комунізму до ринкової системи потребує часу та осмислення процесів, які відбуваються. В наших умовах слід надіятися на стабільний і сильний уряд, поступові та виважені дії. Це дуже важливо для господарського процесу, який би привів до успіху. Саме тому програми розвитку економіки і суспільства в цілому знову почали розроблятися не на 500 днів, а на десятиліття.

Посилання:
1. Для прикладу див. Сакс Д. Глобальний капіталізм. Як змусити його працювати. Тhe Economist. 1998, September 12.
2. Друзь Д. Розвиток подій на світових фінансових ринках та криза західного лібералізму. «Фондовий ринок», 1998, № 41, с. 6-10.
3. Геец В.М., Пасичник Л.А., Ларин С.А., Лучина Й.О. Экономика Украины; итоги и возможное развитие в 1991-1995 гг. (Научно-технические, экономические и экологические условия, определяющие развитие экономики Украинской ССР). К.: Інститут економіки НАН України, 1991, 50 с.; Болховитинова О.Ю., Борисенко З.М. Экономика, Украины: итоги и возможное развитие в 1991-1995 гг. (Перспективы накопления и возмещения фондовых, ресурсов). Інститут економіки НАН України, Киев, 1991, 51с.
4. Детально можливі механізми реструктуризації підприємств та пропозиції щодо їх використання в Україні див. Геець В. Реструктуризація підприємств як умова оздоровлення економіки. «Розбудова державності», №5/6,1998,1 с. 51-65.
5. Див. детально Геєць В. Розширена економічна модель фінансового програмування та вихідні положення політики економічного зростання в умовах фінансової нестабільності. «Економіст», №5, 1998, с. 12-22. Останній час ми збільшували внутрішній і зовнішній борг, не проводячи реально необхідну структурну політику, і не забезпечували надходження залучених коштів в реальний сектор економіки. Фактично в значній мірі вони проїдалися.
6. Див. детально: Пахомов Ю.М., Крымский С.Б., Павленко Ю.В. Пути и перепутья современной цивилизации. Киев, 1998, с. 166-167.
7. Шишков Ю. Зволюция мирового сообщества, поляризация или возрастание гомогенности? «Мировая экономика й международние отношения». 1998, с. 5-15.
8. Там же. с. 12.
9. Див. детально. Мозаїка світової кризи. «Економіст», №4, 1998, с.20-21.
10. Сакс Д. Досить повчань. «Економіст», №11,1998, с. 15.
11. Максимова М. В XXI век – со старыми и новыми глобальними проблемами. «Мировая экономика и международные отношения», № 10, 1998, с. 13.
12. Байкова Н. Паливно-енергетичний комплекс. «Мировая экономика и международные отношения», № 8, 1998, с. 44-49.
13. Адно Ю. Металургія в оновленій структурі господарства. «Мировая экономика и международные отношения», № 8, 1998, с. 38-44.
14. Сергеев П. Трубопроводний транспорт России и Западной Европи. «Мировая экономика и международные отношения». №11, 1998 г.,с. 115-116.
15. Дем’яненко В., Рилько Д. Світова аграрно-продовольча система. «Мировая экономика и международные отношения», № 8, 1998, с. 31-37.
16. Там же, с. 37.
17. Свого часу нами були розроблені відповідні пропозиції. Див. детально Геєць В., Возна Л. Макроекономічна стабілізація і криза пропозиції у перехідній економіці. «Банківська справа», № 1,1998, с. 25-32.
18. Матвєєва А. «Реформи без реформ», журнал «Експерт», №11 (175), 1999, с. 22-23.






Друкувати
Mr Alexander
Група: Гості 23 января 2015 21:02
1


Вам потрібен кредит, якщо так повернутися до нас на нашому приватному адресу електронної пошти для отримання додаткової інформації, Ви можете написати нам на Alexanderloancompany9@gmail.com
Найбільш популярні матеріали