Енергетичний сектор виступає одним з основних детермінуючих соціально-економічний розвиток України чинників у зв’язку із незначними запасами окремих видів вуглеводнів та високою енергомісткістю більшості галузей матеріального виробництва. Безлад в енергетичній сфері культивує ланцюг деструктивних процесів у суміжних ланках національного господарства. Свідченням стагнації у паливно-енергетичному комплексі є обвальне падіння нафтовидобутку у 2013-2016 роках.

Однією з причин низького рівня енергетичної самодостатності України є незначні обсяги видобутку нафти, що робить залежною нашу країну від зовнішніх ринків нафти та нафтопродуктів. Незважаючи на це, вітчизняний видобуток нафти є важливою складовою сфери надрокористування, а для нафтоносних регіонів він також виступає вагомим чинником соціально-економічного розвитку в цілому та зростання рівня зайнятості зокрема.

Якщо прослідкувати обсяг видобутку нафти в Україні за період з 2003 по 2016 рік, то в цілому спостерігається низхідна тенденція, що свідчить про відсутність позитивних зрушень в індустрії нафтовидобутку, зокрема в інвестиційному забезпеченні модернізації та реконструкції виробничо-технічної бази нафтовидобувних підприємств.

Нафтовидобуток за вказаний часовий проміжок зростав у 2003-2005 роках (зростання склало у 1,6 млн. т.). У 2005-2016 роках мало місце значне зменшення обсягів видобутку нафти. Зокрема у 2016 році порівняно з 2005 роком обсяг видобутку нафти зменшився на 2,8 млн. т., порівняно з 2013 роком – на 1,5 млн. т (рис. 1).

За 2003-2016 роки в цілому не спостерігалось чіткої тенденції до зростання чи спадання надходжень рентної плати за користування надрами для видобування нафти до Зведеного бюджету України. Зростання надходжень даного виду рентної плати до Зведеного бюджету України спостерігалося у 2003-2008 рр. (у 2008 році порівняно з 2003 роком обсяг надходжень рентної плати за видобуток нафти збільшився у 17,3 разу).



У 2009 та 2010 роках порівняно з 2008 роком спостерігалося зменшення рентної плати за видобуток нафти, що напряму пов’язано зі скороченням обсягів видобутку нафти, що значною мірою було зумовлено наслідками впливу глобальної фінансової кризи на розвиток національної економіки. У 2011 році порівняно з 2010 роком надходження рентної плати за видобуток нафти до Зведеного бюджету збільшилися у 2,3 разу.

Починаючи з 2011 року і завершуючи 2016 роком в цілому відбулось зменшення надходжень рентної плати за користування надрами для видобутку нафти до фінансових фондів держави, що в цілому зумовлено скороченням фізичних обсягів нафтовидобутку. В динаміці рентної плати за видобуток нафти в порівняних цінах 2003 року спостерігаються тенденції, які мають місце в динаміці номінальної величини рентної плати за користування надрами для видобутку нафти.

Найбільше просідання обсягів надходжень рентної плати за користування надрами для видобутку нафти спостерігалось у 2009 та 2015 роках, що в першому випадку було зумовлено інтенсивним протіканням кризових явищ і значною девальвацією національної грошової одиниці, а в другому – неадекватністю встановлення ставок рентної плати за видобуток нафти інфляційно-девальваційним процесам.

Значне зменшення видобутку нафти, а відтак і зменшення надходжень до фінансових фондів держави рентної плати за користування надрами для видобутку даного виду корисних копалин пов’язане з відсутністю в останні роки системної політики держави в паливно-енергетичному комплексі. Зрештою кризові явища інтенсифікувалися й в інших сегментах енергетичного сектору національного господарства.

Хрестоматійною в плані наведення ладу в паливно-енергетичному комплексі є діяльність Юлії Тимошенко на посаді енергетичного віце-прем’єр-міністра в 2000-2001 роках. Тимошенко отримала жахливу спадщину від своїх попередників: дефіцит газу в загальному балансі становив 17 млрд. куб. м.; загальний борг російським постачальникам складав 2,233 млрд. дол.; наявна технічна система виробництва і транспортування діяла сама по собі, а розрахунки споживачів – самі по собі; через усілякі схеми торгових домів та оптового ринку електроенергії гроші забирали від виробника; запаси палива на електростанціях були втричі менші, ніж потрібно, за технічними нормами.

Вагомі результати в енергетичному секторі завдяки антикризовим заходам, ініційованих Юлією Тимошенко, було отримано вже в перші місяці 2000 року. Вперше з вуглевидобувними об’єднаннями генеруючі компанії почали розраховуватися стовідсотково живими грошима. За 9 місяців 2000 року шахтарі одержали від реалізації вугілля майже 3 млрд. грн., що втричі більше, ніж в 1999 році. Вдалося у 2,5 разу скоротити борги за газ з Туркменістаном. Видобуток вугілля зріс на 142 тис. т порівняно з 1999 роком.

Нормальні ринкові закони почали діяти у вітчизняному енергоатомі. Грошові надходження в атомну енергетику за 8 місяців 2000 року становили 1, 709 млрд.грн., що не йшло в жодне порівняння з відповідним показником 1999 року. Це дало змогу стабільно розраховуватися за ядерне паливо.

Відсутність реальних реформ в енергетичному секторі та збереження непрозорих схем стосовно видобутку вуглеводнів, сплати рентної плати, функціонуванні оптового та роздрібного ринків енергетичних ресурсів зберігає рецидиви штучного завищення цін на паливо, яке поступає кінцевому споживачу і таким чином знижує конкурентоспроможність готової продукції. За останні три роки ефективних антикризових заходів стосовно демонополізації енергетичного сектору та усунення преференцій для окремих державних та приватних видобувних підприємств так і не було застосовано, тому залишаються законсервованими типові для вітчизняного ПЕК проблеми.

Василь Голян,
директор Європейського аналітичного центру