В Україні спостерігається зростання обсягів виробництва та експорту сільськогосподарської продукції. Однак таке зростання не завжди корелює з відповідним перерозподілом доданих вартостей, отриманих в аграрному секторі, на користь сільських територій, які є основним ареалом здійснення сільськогосподарського виробництва, що не забезпечує реального збільшення доходів переважної більшості сільських мешканців.

За 1999-2016 рр. в динаміці валової доданої вартості, яка створюється у сільському господарстві в цілому, переважав висхідний тренд. Якщо у 1999-2002 рр. не відбулося надто стрімкого збільшення доданої вартості в цьому сегменті національного господарства (у 2002 порівняно з 1999 додана вартість у сільському господарстві збільшилась на 9,1 млрд. грн.), то у 2011-2016 рр. вона зросла на декілька порядків (рис. 1).

Так, у 2016 р. порівняно з 2011 валова додана вартість у сільському господарстві збільшилася на 169 млрд. грн. За аналізований період не спостерігалося прямої кореляції між динамікою валової доданої вартості в сільському господарстві та її питомою вагою у ВВП країни. Це значною мірою пов’язано зі структурними зрушеннями в національному господарстві та негативним впливом на українську економіку екзогенних чинників, зокрема кон’юнктури світових ринків мінеральної та сільськогосподарської сировини.



Якщо у 1999 р. питома вага валової доданої вартості сільського господарства у ВВП країни становила 15,6%, у 2002 – 12,6%, у 2011 – 8,2%, то у 2016 – 11,7%. Незважаючи на те, що у 2016 р. порівняно і з 1999, і з 2011 відбулося збільшення валової доданої вартості в сільському господарстві в рази, питома вага доходів сільських бюджетів у доходах Зведеного бюджету України коливалася в межах 0,8-1,8%.

Це свідчить про те, що розподіл валової доданої вартості в сільському господарстві, основним ареалом утворення якої є сільські території, розподіляється не на користь сільських територіальних громад через відповідні бюджети базового рівня (свідченням чого є низька питома вага доходів сільських бюджетів у доходах Зведеного бюджету України), а, як правило, присвоюється суб’єктами сектору нефінансових корпорацій та державного управління, зокрема підприємницькими структурами, які входять у вертикально інтегровані агропромислові об’єднання холдингового типу.

Нинішня плачевна ситуація з надходженнями в сільські бюджети пов’язана з тим, що в окремих сегментах сільськогосподарського виробництва, особливо в рослинництві, домінують сільськогосподарські підприємства, які входять в інтегровані підприємницькі об’єднання холдингового типу, що спеціалізуються на вирощуванні експортоорієнтованих та нетрудомістких культур. Це не потребує залучення значної кількості місцевої робочої сили, а отже, відповідним чином впливає на динаміку податків та зборів на доходи фізичних осіб – потенційно одного з основних джерел наповнення сільських бюджетів.

Кардинальній зміні ситуації в напрямі збільшення надходжень до сільських бюджетів (бюджетів об’єднаних сільських територіальних громад) сприятиме насамперед розвиток фермерства та господарств населення на базі їх кооперації, зокрема обслуговуючої та збутової. Це дозволить на порядок підвищити зайнятість місцевих мешканців у секторі аграрного підприємництва та сформувати замкнений технологічний цикл в окремих напрямах сільськогосподарського виробництва безпосередньо на сільських територіях.

Василь Голян,
директор Європейського аналітичного центру