Ще на початку незалежності Україна обрала європейський вектор розвитку та інтеграції і вже майже чверть століття просувається по цьому напрямку. Особливо помітні зрушення відбулися у минулому та поточному роках, зокрема, підписана політична та економічна частини Угоди про асоціацію Україна-ЄС, парламенти більше двадцяти країн-членів Спільноти вже її ратифікували, а з Нового року буде відкрито всеохоплюючу та поглиблену зону вільної торгівлі (ЗВТ).

Це надзвичайно спростить рух товарних потоків між країнами, що включені до ЗВТ, але при одній важливій умові: за показниками безпечності та якості вітчизняна продукція повинна повністю відповідати нормативним вимогам, що запроваджені в Євросоюзі.

Особливо складною ця проблема виявилася для агрохарчової продукції, оскільки від її безпечності та якості за нинішніх умов значною мірою залежить здоров’я людини, а у широкому розумінні – якість її життя. Успішне вирішення цієї проблеми можливе лише на основі зближення вітчизняної системи технічного регулювання із базовою моделлю, що запроваджена і впродовж тридцяти років функціонує в ЄС. Наскільки Україна просунулася у вирішенні цієї проблеми ми поцікавились у доктора економічних наук, професора, провідного наукового співробітника Державної установи «Інститут економіки та прогнозування НАН України» Дмитра Федосовича Крисанова.

- Дмитре Федосовичу, поінформуйте читачів, що за нинішніми уявленнями є технічне регулювання і чи можна говорити про його структуру або складові (базові) елементи?

- У статті 1 прийнятого у 2015 р. Закону України «Про технічні регламенти та оцінку відповідності» термін «технічне регулювання» вживається у такому значенні: правове регулювання відносин у сфері визначення та виконання обов’язкових вимог до характеристик продукції або пов’язаних з ними процесів та методів виробництва, а також перевірки їх додержання шляхом оцінки відповідності та/або державного ринкового нагляду і контролю нехарчової продукції чи інших видів державного нагляду (контролю).

Іншими словами, технічне регулювання – це сукупність законодавчих актів, нормативних документів і методичних положень, що ними керуються в своїй діяльності органи державного нагляду та спеціалізовані установи, які контролюють (оцінюють) дотримання обов'язкових вимог щодо продукції, процесів і залучених до цього ресурсів. Водночас, процесу оцінювання, як правило, повинне передувати дотримання вимог продукцією при її виробництві та зв’язаних з цим процесами, тобто, перш ніж вимірювати «за певними правилами» їх необхідно запровадити в реальну практику.

За оцінками фахівців, це один із найважливіших законів, що підготовлено на основі адаптації визначених вимог, яких дотримуються в Європейському Союзі. Визначені вимоги – заявлені (встановлені) споживачем або суспільством потреби чи очікування, які зафіксовані в директивах і технічних регламентах ЄС, міжнародних та європейських стандартах, специфікаціях (технічних умовах) на конкретні види продукції і процеси, робочу силу або в іншій формі. Структура технічного регулювання: законодавча база; стандарти; технічні регламенти; акредитація органів з оцінки відповідності; процедури підтвердження відповідності; державний ринковий нагляд за дотриманням обов’язкових вимог.

- Розкрийте сутність кожної складової з точки зору того, наскільки Україна просунулася і зблизилася з базовою моделлю технічного регулювання, що запроваджена та ефективно функціонує в Європейському Союзі.

- Термін «зближення» трактується як наближення до орієнтиру, кінцевої мети чи еталону, досягти якого прагнемо, але повною мірою не спроможні. За точку відліку створення базової моделі системи технічного регулювання ЄС прийнято 1985 р., коли були розроблені та обґрунтовані інституціональні засади, методичні підходи і принципи її формування, а впровадження – початок 1994 р. Тоді відбулося офіційне відкриття Європейського (єдиного) економічного простору, який базувався на єдиній (спільній) для усіх країн-членів нормативно-правовій базі (на базову модель вийшли за 9 років).

1. Законодавча база включає кілька груп законів України, зокрема: базові (охорона і захист споживачів, джерела та об’єкти забруднення, ГМО, різні аспекти технічного регулювання тощо) – 25; рамковий (третя редакція від 22.07.2014 р. «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів»); на окремі види продукції (алкогольні напої та тютюнові вироби, молоко, цукор, акваресурси, питна вода, дитяче харчування тощо) – 9; контролю у сфері господарської діяльності (дозвільна система, відповідальність за шкоду, реєстрація тварин тощо) – 8. Загальна чисельність уже становить 45 і це не межа: відбувається оновлення застарілих законодавчих актів, доповнення чинних, розроблення нових на сучасні харчові продукти тощо.

2. Стандарти деталізують та унормовують найзагальніші вимоги, очікування споживачів і застереження, кількісні показники безпечності та якості залучених ресурсів і випущених виробів, процесів їх досягнення при виробництві продукції. Із понад 3,4 тис. стандартів по аграрному сектору України переглянуто більше 1,8 тис. Водночас, кількість міжнародних (ISO) та європейських (EN) стандартів, що відносяться до сільського господарства і харчової промисловості, становить майже 2,1 тис., а чисельність вітчизняних стандартів, які гармонізовані (тобто, з ISO та EN), становить 0,9 тис. Отже, рівень гармонізації нормативних документів по продовольчому комплексу становить 44,4%, а по усіх галузях стандартизації – 17,6% (6,8 тис. із майже 39 тис. стандартів). Дотримання вимог стандартів є добровільною справою виробника продукції.

3.Технічний регламент (ТР) – це закон України або нормативно-правовий акт, прийнятий Кабінетом Міністрів України, у якому визначено характеристики продукції або пов’язані з нею процеси чи способи виробництва, а також вимоги до послуг, включаючи відповідні положення, дотримання яких є обов’язковим. Нині налічується 46 чинних ТР, але поки що жодного на харчову продукцію не затверджено. ТР є нормативними документами прямої дії.

4. Акредитація органів з оцінки відповідності полягає в засвідченні національним органом з акредитації України (НААУ) того, що орган з оцінки відповідності (ООВ) відповідає вимогам гармонізованих національних стандартів для провадження визначеної діяльності з оцінки відповідності (випробування, калібрування, сертифікацію, контроль). Результати діяльності НААУ полягають у тому, що акредитовано 582 (станом на 12.10.2015 р.), але з недіючими атестатами про акредитацію ще залишається 347 ООВ. Визнання в ЄС виданих в Україні сертифікатів на системи менеджменту полягає в запровадженні механізму взаємного оцінювання національних органів з акредитації на міжнародному рівні (стосовно НААУ), а також підписання НААУ з Європейською асоціацією з акредитації (ЄА) «Угоди про взаємне визнання робіт з акредитації ООВ». На перспективу діяльність НААУ охоплює розвиток відносин з ЄА та органами з акредитації країн ЄС і СНД, проведення робіт по забезпеченню взаємного визнання атестатів акредитації, сертифікатів та протоколів випробувань, що видані (проведені) у країнах-членах Європейської асоціації з акредитації.

5. Процедури підтвердження відповідності включають такі операції: а) оцінка відповідності – доказування, що встановлені вимоги до продукції, процесу, системи, особи або органу виконано шляхом випробування, здійснення контролю або сертифікації; б) підтвердження відповідності – видача документа (декларація про відповідність або сертифікат відповідності) на основі рішення, яке приймається після проведення відповідних (необхідних) процедур оцінки відповідності, що довели виконання встановлених вимог. Процедури оцінки відповідності включають процедури відбору зразків, випробування, здійснення контролю, оцінку, перевірку, реєстрацію, акредитацію та затвердження, а також їх поєднання. Вони (процедури) проводяться відповідними органами з оцінки відповідності (ООВ). Кінцевим результатом проведення згаданих процедур є гарантування того, що вироблена продукція (процеси, системи, персонал, орган) відповідає встановленим законодавством вимогам.

Країни-члени Європейської асоціації з акредитації (ЄА) взаємно визнають атестати акредитації, сертифікати та протоколи випробувань, що видаються (проведені) у будь-якій з них. Найважливішими умовами, дотримання яких в Україні буде гарантією еквівалентності (єдності) результатів випробувань і підставою для їх взаємного визнання країнами-членами ЄА, виступають: а)набрання з 01.01.2016 р. чинності Законом України «Про метрологію та метрологічну діяльність» (від 05.06.2014 р. № 1314-УІІ), який повністю відповідає європейським директивам, нормам і стандартам у сфері метрології та метрологічної діяльності; б)акредитація діючих вітчизняних випробувальних та калібрувальних лабораторій на відповідність вимогам гармонізованого національного стандарту ДСТУ ISO/IEC 17025:2006; в)сучасне методичне і програмне забезпечення, наявність необхідного устаткування та витратних матеріалів, що гарантують проведення якісних випробувань та забезпечують отримання достовірних результатів.

6. Державний ринковий нагляд за дотриманням обов’язкових вимог є заключною ланкою у формуванні системи технічного регулювання, наближеної до європейської моделі. Основна мета нагляду за ринком полягає у забезпеченні високого рівня захисту здоров’я людей та інтересів споживачів, унеможливленні появи небезпечної (потенційно шкідливої) продукції на ринках, а у випадках її виявлення – оперативного реагування та мінімізації ризиків. Також це ефективний інструмент захисту інтересів учасників ринку та боротьби з недобросовісною конкуренцією. Державний нагляд відбувається після того, як продукція розміщається на ринку, а до того – має проводитися оцінювання її відповідності законодавчо-нормативним вимогам (директиви, технічні регламенти, стандарти, кодекси доброчинної практики) безпосередньо виробником (у випадках низького ризику для безпеки споживачів), другою стороною (акредитованими ООВ) або ж у спірних питаннях – третьою стороною (референс-лабораторіями).

- А які, на Вашу думку, практичні кроки вже реалізовано в Україні, щоб роботу державного ринкового нагляду можна було помітити наяву?

- В Україні вже започатковано формування системи державного нагляду за ринком, у т. ч. й за ринком харчової продукції. До останнього відносяться заходи законодавчого, організаційного і практичного характеру, зокрема: а) підготовлено проект закону України «Про державний контроль у сфері забезпечення безпечності та якості харчових продуктів і кормів, благополуччя тварин», який доопрацьовується; б) згідно з постановою Кабінету Міністрів України №442 від 10.09.2014 р. було утворено Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (Держпродспоживслужба); в) створено комісію з проведення реорганізації Держветфітослужби України і зараз проводиться оптимізація (відмова від надлишкових контрольних і неринкових, усунення дублюючих, скасування таких, що не відповідають підходам та законодавству Європейського Союзу) функцій із технічного регулювання, санітарного та фіто-санітарного контролю, захисту прав споживачів між основними напрямками діяльності Держслужби з питань безпечності харчових продуктів; г) призначено керівництво Держслужби з питань безпечності харчових продуктів; д) розпочалося формування територіальної мережі органів Держслужби з питань безпечності харчових продуктів (матеріальне, методичне, кадрове, фінансове забезпечення), а в кінці поточного року відбудеться розгортання їх практичної діяльності тощо.

Отже, процес формування сучасної та ефективної Держслужби з питань безпечності харчових продуктів ввійшов у фазу активної розбудови територіальної мережі та започаткування роботи її органів у системі нових (європейських) вимог і функцій контролюючих структур. Кінцева мета зазначених трансформацій: впровадження регуляторних механізмів та адаптація національної системи державного контролю у відповідних сферах до базової моделі Європейського Союзу. Це дозволить реалізувати принцип державного контролю харчових продуктів «з лану до столу» та сприятиме широкому відкриттю для вітчизняної агрохарчової продукції ринків Європи.

Дякуємо за інтерв’ю!
Підготував Василь Голян