Співвідношення між різними формами господарювання в кожній з країн Центральної і Східної Європи складаються по-різному. В більшості з них велику питому вагу становлять дрібні селянські господарства, землекористування яких не перевищує 5 га. В Албанії такі господарства використовують 95 відсотків усіх сільськогосподарських угідь країни, в Болгарії – 30, Румунії – 45, Словенії – 47, Угорщині – 22 відсотки [7]. Розміри інших господарських структур, що виникли в процесі реструктуризації аграрного сектора, за площею використовуваних земель є значно меншими порівняно з колишніми колективними і державними господарствами. Наприклад, у Чехії державні сільськогосподарські підприємства до реорганізації мали розмір за земельною площею 6 тис. га, а колективні господарства – 2,5 тис. га. Створені ж в процесі їх реструктуризації селянські господарства мають середній розмір 15 га, господарські товариства – 616 га, нові сільськогосподарські виробничі кооперативи – 1587 га. У використанні селянських господарств у 1995 році знаходилось 18,2 відсотка земель, господарських товариств – 17,1, кооперативів – 49,4 і держгоспів, які ще тоді зберігалися, – 15,3 відсотка [8].

Незважаючи на значне подрібнення господарських структур колишнього колективно-державного сектора в Албанії, Румунії та Словенії, наприклад, при фінансовій підтримці нових форм господарювання з боку держави ці країни серед усіх інших колишніх країн соціалістичного табору не лише першими подолали спад виробництва сільськогосподарської продукції, а й відновили його рівень, який вони мали до здійснення сучасних аграрних перетворень (таблиця 3). З цього аж ніяк не пропонується висновок про необхідність такого ж подрібнення сільськогосподарських підприємств суспільного сектора в Україні. З наведених прикладів випливає інший висновок: причиною глибокої кризи аграрного сектора в нашій країні є відсутність належної підтримки його з боку держави. Зміну форм господарювання незначної кількості підприємств суспільного сектору, яка в більшості випадків звелася лише до зміни вивіски, а також подрібнення окремих з них в процесі реорганізації (таких господарств налічується менше сотні з 15 тис. їх загальної кількості), аж ніяк не можна вважати причиною всіх негараздів у нашому сільському господарстві, як це дехто намагається стверджувати.


Таблиця 3. Динаміка виробництва валової сільськогосподарської продукції в країнах Центральної і Східної Європи*)

*) Agricultural policies, marketing and trade in transition economies. – Paris: OECD, 1996. -C. 171.
**) Розраховано автором.


Графік 4. Реструктуризація організаційної структури сільькогосподарського виробництва в Чехії

Дуже цікавим є досвід формування нової організаційної структури аграрного сектора у Східних землях ФРН. Як і в усіх інших країнах, що будували соціалістичне майбутнє, в колишній НДР держгоспи мали розмір за земельною площею 3755 га, а колективні господарства – 6261 га. Вже у 1992 році всі ці господарські структури були реорганізовані. На базі держгоспів, як правило, створювалися господарські товариства, а на базі колективних господарств (які називалися сільськогосподарськими виробничими кооперативами, але такими за своєю суттю не були) – нові сільськогосподарські виробничі кооперативи.

Відповідно до наведених у таблиці 4 даних новостворена організаційна структура аграрного сектору Східних земель ФРН характеризувалася у 1992 році наступним:
- найбільшу питому вагу в ній за площею використовуваних земель (44,1 відсотка) склали нові виробничі кооперативи. Вони були й найбільшими (за винятком акціонерних товариств) і за середнім розміром сільгоспугідь на господарство (1537 га). Але цей розмір їх виявився меншим за колективні господарства (колишні кооперативи), на базі яких вони створювалися, більше ніж у 4 рази;
- створені господарські товариства за своїм розміром виявилися меншими за держгоспи в 3,3 рази, а їх частка в загальному обсязі використовуваних сільським господарством земель була трохи більшою одної четвертої частини (27,3 відсотка);
- серед господарських товариств майже 95 відсотків становили товариства з обмеженою відповідальністю і лише дещо більше 5 відсотків – акціонерні товариства;
- на третьому місці за площею використовуваних земель (27 відсотків) виявилися селянські господарства та їх об’єднання (прості товариства, що не створюють юридичної особи, але розглядаються як окремі господарські одиниці) з середнім розміром за земельною площею, відповідно, 46 і 629 га.

Як показав час, організаційна структура аграрного сектора, що виникла в Східних землях ФРН на початковому етапі реорганізаційних перетворень, стала швидко змінюватись. І вже в 1996 році ці зміни стали відчутними. Більше ніж в 1,7 раза зросла чисельність селянських господарств і в 2,5 раза – їх об’єднань. Частка перших і других разом у землекористуванні Східних земель зросла більше ніж в 1,6 раза і досягла майже 44 відсотків. Фундаторами нових селянських господарств та їх об’єднань стали вихідці з господарських товариств і виробничих кооперативів, в результаті чого розміри останніх структур за площею сільгоспугідь зменшилися, відповідно, на 26 і 11 відсотків. Скоротилася також чисельність кооперативів та акціонерних товариств з причин повного їх реформування в селянські господарства і їх об’єднання. Збільшення ж кількості господарських товариств з обмеженою відповідальністю при значному зменшенні їх розмірів засвідчує не що інше, як те, що частина цих товариств за розглядуваний період також зазнала розукрупнення, поділу на менші за розміром господарства. Частка господарських товариств у загальному землекористуванні зменшилася на 5, а нових виробничих кооперативів – на 10,9 процентних пунктів.

Що ж стосується ефективності господарств нової організаційної структури, то є можливість констатувати, що за такими показниками як виручка від реалізації товарної продукції та чиста продукція в розрахунку на 1 га сільгоспугідь переважають кооперативи і господарські товариства. Це обумовлено, насамперед, вищим рівнем розвитку в них товарницьких галузей. В розрахунку ж на одного середньорічного працівника, навпаки — вищими аналогічні показники є у селянських господарствах і особливо в їх обєднаннях [9]. Важливо зазначити, що в усіх новостворених господарських структурах ті і другі згадані показники мають тенденцію до зростання, завдяки чому відбувається поступове зближення результативних показників діяльності новостворених структур Східних земель ФРН з відповідними показниками господарств Західних земель цієї країни. Наприклад, врожайність зернових у Східних землях у 1995 році зросла порівняно із 1992 від 41,9 до 60,1 ц/га, в т.ч. озимої пшениці — від 46, 5 до 67 ц/га, картоплі, відповідно, від 216,7 до 255,5 ц/га, озимого рапсу — від 25,9 до 32,6 ц/га, кукурудзи на силос — від 288,1 до 344,1 ц/га тощо. За цим показником суттєво зменшилася різниця між господарствами Східних і Західних земель. Зокрема по зернових вона зменшилася від 29,8% у 1992 році до 1,5% у 1995 році, а по врожайності озимого ячменю й озимого рапсу господарства Східних земель перевищили рівень цього показника у Західних землях, відповідно на 2,4 і 1,9% [10] .


Графік 5. Розподіл сільгоспугідь Чехії у 1995 р. за землекористувачами, %


Таблиця 4. Динаміка організаційної структури сільського господарства в Східних землях ФРН. Складено за даними: «Аграрное преобразования в Восточной Германии», — М, 1972, с. 20, 21.

В цілому процес формування організаційної структури аграрного сектора в Східних землях ФРН характеризується такими особливостями:
- уже на початковому етапі цього процесу відбулося значне подрібнення господарських комплексів, створених свого часу колективними і державними сільськогосподарськими підприємствами. Сформовані на їх базі нові виробничі кооперативи і господарські товариства виявилися у 3-4 рази дрібнішими за своїх попередників. У складі новостворених господарських підприємств значну частку за площею використовуваних земель склали селянські господарства та їх об’єднання;
- в наступні роки реорганізаційного процесу(1993 — 1996) новостворена організаційна структура стала швидко змінюватися. По-перше, зменшилися розміри нових кооперативів і господарських товариств (в результаті виходу з них певної частини їх засновників) і скоротилася частка цих підприємств у складі використовуваних земель. У 1992 році вона становила майже 72 відсотки, а в 1995 зменшилося до 55,9 відсотка. По-друге, більш швидкими темпами зростала чисельність селянських господарств та їх об’єднань, частка яких у складі сільгоспугідь підвищилася в 1,6 раза і досягла майже 44 відсотків.

Перші кроки України в напрямку створення нової організаційної структури аграрного сектора, думки з цього приводу керівників сільськогосподарських підприємств та спеціалістів органів управління сільським господарством, а також тенденції динаміки аналогічної структури в Сполучених Штатах Америки та досвід формування такої ж структури в колишніх соціалістичних країнах Центральної і Східної Європи, зокрема в Східних землях ФРН, дають можливість висловити деякі припущення щодо подальших процесів створення даної структури в нашій країні.

По-перше, процес реорганізації КСП в інші господарські структури поступово набуватиме поширення. Проте певна частина КСП, які зуміють найкращим чином пристосуватися до ринкових умов господарювання, збереже свій статус при умові здійснення відповідних трансформацій в системі внутрішньогосподарських відносин.


Графік 6. Розподіл сільгоспугідь Східних земель ФРН у 1996 р. за землекористувачами, %

По-друге, в процесі реорганізації КСП в господарські товариства і виробничі кооперативи нерідко відбуватиметься їх поділ на кілька нових підприємств, як це мало місце в усіх колишніх соціалістичних країнах Центральної і Східної Європи.

По-третє, не виключено, що новостворені структури в подальшому будуть зменшуватися в розмірі, особливо в тих випадках, коли на базі того чи іншого КСП буде створена одна нова структура. Це відбуватиметься шляхом їх поділу, виділення частини підприємства в нову структуру чи виходу з них певної частини їх учасників (кожним окремо) з метою створення селянських (фермерських) господарств або ж шляхом розпорядження виділеними в натурі належними їм земельними ділянками і конкретним майном в інший спосіб, зокрема шляхом передання в оренду.

По-четверте, з поліпшенням економічної ситуації на селі посилиться процес формування селянських (фермерських) господарств.

По-п’яте, усі новостворені господарські структури будуть широко використовувати оренду землі, зокрема земельних часток пенсіонерів, кількість яких поступово збільшується.

По-шосте, найбільш ефективними на перехідному етапі до ринку виявляться так звані приватно-орендні підприємства, засновані керівниками реорганізованих КСП і фермерами зі стажем, оскільки ці особи на даному етапі набули найбільших успіхів у пристосуванні своєї діяльності до ринкових умов господарювання.

Вище аналізувалися процеси формування організаційної структури у сфері безпосереднього виробництва сільськогосподарської продукції. Поза увагою залишилися види діяльності, що сприяють успішному функціонуванню сільськогосподарських підприємств. Маються на увазі види діяльності з матеріально-технічного забезпечення, виробничого і технічного обслуговування, зберігання, переробки та реалізації продукції сільгосппідприємств тощо. Проблема формування і функціонування цієї складової організаційної структури аграрного сектора потребує окремого розгляду. Тому обмежимося лише деякими зауваженнями з цього приводу.

В умовах соціалістичного будівництва функції перелічених вище видів діяльності в Україні виконували відповідні державні підприємства і в незначній мірі міжгосподарські структури кооперативного типу, кількість яких останніми роками суттєво зменшилася. У країнах же з розвиненою ринковою економікою такі види діяльності здебільшого виконують фермерські кооперативи. В багатьох з цих країн кооперація відіграє значну роль у забезпеченні ефективного функціонування фермерських господарств.

Поява фермерських господарств в Україні і тенденції до збільшення їх чисельності, розширення землекористування особистих підсобних господарств населення та підвищення їх товарності, занепад багатьох Державних підприємств із матеріально-технічного забезпечення, виробничого та технічного обслуговування сільгоспвиробників, з одного боку, захоплення цих видів діяльності комерційними структурами, їх монополізм, високі тарифи на послуги, що ними надаються, з іншого боку, вимагають посиленої уваги до розвитку кооперації сільгоспвиробників. Цьому процесові сприяє прийнятий Закон України «Про сільськогосподарську кооперацію». В умовах гострої фінансової кризи особливо невідкладною стала необхідність формування на селі кредитних кооперативів (спілок), кооперативів зі спільного придбання і використання високопродуктивної, зокрема закордонної, сільськогосподарської техніки тощо.

Є підстави сподіватися, що кооперативний рух в Україні поступово набуде значного поширення і стане одним з вирішальних факторів підвищення конкурентоспроможності сільськогосподарських товаровиробників усіх форм власності і господарювання.

Література
1. Економіка України, 1996. – №6. – С. 63-74.
2. Аграрний сектор України в діаграмах і графіках: Стат. Збірник. – K., 1998. – С. 11.
3. Розраховано за даними: В.В. Зіновчук. Кооперативна ідея в сільському господарстві України і США. – K.: Логос, 1996. – С. 89.
4. А.А. Коротких. Использование земель в семейном хозяйстве США: структура землепользования и формы землевладения. – США, 1997. – №11. – С. 86-87.
5. А.А. Коротких. Использование земель в сельском хозяйстве США: структура землепользования и формы землевладения. – США, 1997. – №11. – С. 97.
6. Розраховано за даними названого джерела. – С. 95.
7. Agricultural policies, marketing and trade in transition economies. – Paris: OECD, 1996. – C. 146.
8. Tomas Dochna. The role of Agriculture in the Transition process in the Czech Republic // Economic studies. – United Nations. – №9. – C. 86.
9. Аграрные преобразования в Восточной Германии. – М., 1997. – С. 27.
10. Там же. – С. 41.